Content

Історія “Віденської кав'ярні”

У 1829 році – купець Карл Гартман розпочав будівництво кам’яниці «Віденcької кав’ярні» . У 1847 році родинний бізнес продовжила дружина пана Гартмана Климентина, по якій «Віденську» успадкувала донька Ірена Рюстель. З 1870 року кав’ярня переходить до подружжя пнтоніо і Геновефи Зіберів. Пані Зіберова відкрила у «Віденській кав’ярні» також буфет, де продавалися дуже смачний Віденський штрудель і славні на весь Львів рогалики власного виробництва.

Постійними відвідувачами кав’ярні були найяскравіші постаті тогочасного Львова. Це і Михайло Грушевський, генерал Тарнавський, Станіслав Людкевич, етнографи Володимир Охримович та Володимир Гнатюк і, навіть, Іван Франко, який не любив «шинків та ресторацій», вчащав до «Віденської» на щоденну «порцію газет» за філіжанкою кави.

Кав’ярню «Віденську» згадує і корінний львів’янин, відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем у книзі «Високий Замок». Коли він уранці йшов до школи, то позирав дорогою на годинники, аби не спізнитися. «При каварні знаходився перший орієнтаційний пункт — електричний дзиґар, а наступний був на Ринку, високо на Ратушевій вежі».

У «Віденській кав’ярні» призначали і приначають свої ділові зустрічі відомі львів’яни, високопосадовці, а на вулиці під годинником зустрічалися закохані, подружні пари та студенти. Як співалося в одній з тогочасних львівських пісень: «Емерити старі, панни і батяри – всі зі мною заспівають враз! Рандка під «Віденською» - хто її в житті не мав хоч раз!».